“Вчора Скрипник приходив до Заболотного і зо три години балакали про мою справу. Нев’язно Заболотний розказав про це. Склалося враження, що Скрипник тримається і непримиренно, і хоче поставити мене навколішки. Щоб “покаявся” і прохав помилування. Навколішки я не стану, каятися не буду. Отже, …
“Вчора Скрипник приходив до Заболотного і зо три години балакали про мою справу. Нев’язно Заболотний розказав про це. Склалося враження, що Скрипник тримається і непримиренно, і хоче поставити мене навколішки. Щоб “покаявся” і прохав помилування. Навколішки я не стану, каятися не буду. Отже, перспектива виясняється — мандрівочкою пахне. Мабуть, неблизькою”, — записав у щоденнику академік Сергій Єфремов 17 грудня 1928-го. Після закінчення Київського університету він досліджував творчість українських письменників, видавав журнали та брав участь у роботі політичних партій.1917-го працював в Українській Центральній Раді, очолював секретаріат національних питань в уряді Володимира Винниченка.1922 року Сергія Єфремова обрали віцепрезидентом Всеукраїнської академії наук. Займався виданням словників, написанням “Історії українського письменства”, українізацією науки та освіти. Ще зі студентських часів він живе в Києві в будинку родичів Дурдуківських. Зближується з двоюрідною сестрою Онисею, починають жити в цивільному шлюбі. Дітей не мають і ростять племінників Наталю й Миколу Павлушкових. Заміняють їм батьків. “Таки ліпше стало. Від Великодня маємо вже регулярно щодня воду і світло, а це дуже облегшує “фізичеський труд”, — писав у серпні 1922-го до підприємця Євгена Чикаленка. — Маю чималий, як на міщанина, город у Боярці. Обробив сам, за невеличкою тільки підмогою своїх учнів. Тепер я зрозумів до пуття вираз “аж піт очі заливає”. У середині 1920-х радянська влада хоче підпорядкувати Академію наук своїй ідеології. Для посилення впливу на установу використовують історика та колишнього голову Української Центральної Ради Михайла Грушевського, якого переконують повернутися з еміграції. “Цікаво, що по повороті робитиме той старий лис? — писав тоді у щоденнику Сергій Єфремов. — Чи всидить тихо, чи знов почне плести свої звичайні інтриги? В усякому разі вже й тепер російські ворожі для академії круги покладають великі надії на нього, щоб завалив установу”.
