Партизани для Путіна. Хто зупинить російську армію у разі повномасштабного вторгнення

167
0
TEILEN

Маркетолог, архітектор, інженер, фітнестренер, водій швидкої. Звичайні міські жителі вступають у батальйони територіальної оборони, щоби битися з ворогом у разі повномасштабної війни з РФ. Як це виглядає?
Коли ти мер Києва і під час навчань територіальної оборони лягаєш з гранатою під танк, тобі аплодують піарники, віддаючи належне політичній кмітливості. Але коли ти звичайний громадянин, про твою добровільну службу резервіста не знає ніхто, крім друзів і родичів. Сьогодні в Україні 25 бригад тероборони, в яких значаться до 100 тисяч простих, непублічних українців. Але скільки людей насправді регулярно їздять на військові заняття, проходять збори і навчання, невідомо. За повідомленням української розвідки, Кремль готує масштабні провокації з можливим просуванням військ РФ вглиб України. Незважаючи на трансформацію Володимира Зеленського в його сприйнятті Кремля – від „тієї сторони “ до „військового супротивника-агресора“ – на восьмому році війни так і не ухвалений закон про тероборону. Про тилові підрозділи, які повинні перетворити „легку“ в мріях противника „прогулянку до Києва“ на виснажливу партизанську війну. Як каже підполковник Микола Білосвіт, командир 112-ї окремої бригади тероборони столиці, „тилова армія“ діє і розвивається в рамках президентського указу 2016 року. Незважаючи на зміни до Бюджетного кодексу в 2018-му, владі не вистачає бажання і розуміння, як фінансувати тероборону. – Прикро, що в Польщі, в країнах Балтії ці батальйони розвинені сильніше, ніж у нас. Хоча там немає такої ситуації, як в Україні. У них немає війни, – зазначає Микола Білосвіт. Хто і навіщо витрачає свої гроші і вихідні на муштру? Чого навчають на зборах цивільних бійців? І чи можуть вони захистити країну під час повномасштабного вторгнення РФ? Репортаж УП з тренування 130-го Солом’янського батальйону Києва. Мар’яна. „Не зобов’язана весь час варити борщ“ Один раз на тиждень мати трьох дітей, киянка Мар’яна Жагло, разом із обов’язками громадянина, прописаними в Конституції, звалює на себе двадцять кілограмів амуніції. На її тренувальному шоломі канадського виробництва нашивка з зображенням Гаєчки з „Чіпа і Дейла“ і слоганом „Краса – страшна сила“. Резервісти купують за своїх гроші всю амуніцію і навіть зброю Всі фото: Ельдар Сарахман Бронежилет, черевики, рюкзак, бойовий ніж, рація, тактичні окуляри, аптечка, підсумки – за цим мілітарі-вбранням ховається жінка, яка одного разу сказала: „Набридло бути диванним захисником країни“. Рік тому звичні вікенди маркетолога Мар’яни Жагло виглядали інакше. До пандемії СOVID-19 вона відвозила молодшого сина на заняття в художню майстерню. Потім сім’я гуляла містом або їхала на дачу. У 2020-му Мар’яна, дипломований учитель фізики та астрономії років п’ятдесяти, вступила в 130-й Солом’янський батальйон 112-ї окремої бригади тероборони столиці. Тепер чотири рази на місяць, поза роботою і сімейними турботами, Жагло готується до війни: освоює тактичні навички і вчиться влучно стріляти. На власне обмундирування киянка Мар’яна Жагло витратила близько 30 тисяч гривень В один із квітневих вихідних завдання, яке Мар’яні і її побратимам поставили інструктори, звучить просто – облаштувати блокпост. Але на ділі це виглядає як ціла наука. – Всі читали матеріали лекції? – запитує добровольців офіцер з бойовим досвідом. – Завдання: висунутися, влаштувати тимчасовий блокпост. Як це всегда буває, у вас ніхєра нема. Сокири, молотки, шуруповерти, цвяхи – все підійде. Замість будматеріалів візьмемо все, що під ногами лежить. Будемо імпровізувати. На околиці Києва зібралися 40 осіб із Солом’янського батальйону – І ще нам знадобляться для практичного заняття пара чотирьохдверних машин, – додає інструктор. – У мене тільки спортивне купе, – відповідає хтось із шеренги. У цей день тренування проходить недалеко від ТЕЦ-6, на території індустріальної заброшки, популярної через свої бархани серед любителів мотокросу та ендуро. У київської тероборони немає свого навчального центру. Тренуються в різних локаціях Мар’яна Жагло уважно оглядає місцевість, щоб облаштувати снайперську точку. Її приваблює піщаний горбок і кущі біля бетонної стіни. – Для пулеметчика там тесно, – розмірковує жінка. – Пулемет лучше сверху поставить, на крыше. Два зятя Мар’яни не мають відношення до армії. „Это их жизнь, я ничего не навязываю“, – каже вона У справжніх стрільбах Жагло, курсант школи снайперів „Дике поле“, бере участь раз на місяць. – Женщина не обязана все время сидеть дома, лепить пельмени, варить борщ и стирать белье, – впевнена вона. – Мой муж – военный, он был доволен, что пошла служить. Только дочки странно посмотрели на меня. Денис. „Не загинути в першому бою“ Перед облаштуванням блокпосту проходить година муштри. Про мирне життя на індустріальній околиці Києва нагадує безтурботний щебет птахів. Якоїсь миті з’являються три мотоцикліста-екстремала, які приїхали підкорювати тутешні піски. Але, побачивши людей в уніформі, їдуть геть. – Трохи присідаємо, наче на лижах! – командує інструктор. – Вам має бути зручно, щоб нічого не боліло. Нижче, нижче! Коліно вперед! Жопу – назад! Хто цього року катався на лижах? – Я санки люблю, – відповідає хтось, викликаючи загальний сміх. На заняттях видають макети зброї. Хтось приїжджає зі справжньою – Готовність! – наказує офіцер.

Continue reading...