На початок жовтня кардинал Майкл Черні запрошений промовити доповідь у Львові, на Екуменічному форумі. За кілька днів до цього він дав нам інтервю про місце України в соціальному погляді Ватикану, про те, як ставитись до мігрантів і чи приїде папа Франциск у нашу країну.
Кардинал Майкл Черні – один з найближчих співробітників папи Франциска. У Ватикані він відповідає за церковну політику щодо мігрантів та біженців. А вся установа, де працює кардинал, опікується довкіллям, боротьбою з торгівлею людьми, пандемією. Всі ці теми стали актуальними для Ватикану після обрання на Святий Престол єзуїта з Аргентини. Кардинал Черні теж єзуїт. Одна з характерних рис цього ордену – служіння в найважчих умовах з дуже незручними темами, шукати парадоксальні християнські відповіді на складні питання. Соціальне вчення Франциска часто зустрічає критику. Не всі бачать у закликах берегти природу, приймати чужинців та допомогти біженцям те, що має на увазі Папа. На початок жовтня кардинал Майкл Черні запрошений промовити доповідь у Львові, на Екуменічному форумі. За кілька днів до цього він дав нам інтерв’ю про місце України в соціальному погляді Ватикану, про те, як ставитись до мігрантів і чи приїде папа Франциск у нашу країну. – Ваше Високопреосвященство, для початку можете трохи розповісти про себе. Наші читачі, якщо і мають уявлення про кардиналів, то переважно з історичних фільмів та модних серіалів. Що в наші часи означає бути кардиналом Римської Церкви? Що кардинали роблять? – Я народився в Чехословаччині, в 1948 році ми з родиною переїхали до Канади. Там я ходив у єзуїтську школу, згодом долучився (вступив) до єзуїтів, до Товариства Ісуса, і багато років був священиком-єзуїтом: довго навчався, працював у навчальних закладах, працював над соціальними проектами, якими опікувався орден, багато працював у Латинської Америці, в Африці, де відповідав за церковну програму боротьби з ВІЛ-СНІД. У 2017 році я почав роботу в якості заступника секретаря в Секції мігрантів та біженців у Римській курії, у Ватикані. І я робив це, як священик-єзуїт. Але рівно два роки тому Папа Франциск призначив мене кардиналом. Згідно давньої традиції, кардинали були парафіяльними священниками в Римі, але зараз це – група, яка називається Колегією Кардиналів. Нас близько двохсот, половина вже пенсійного віку. Наша головна місія – допомагати, підтримувати Святого Отця в його місії єпископа Риму і голови Католицької Церкви. Але наше найвідоміше завдання – обирати нового Святого Отця. Коли треба буде обирати Папу, приблизно 110 з нас зберуться на конклав, як це було в 2013 році, коли конклав обрав аргентинського кардинала Бергольйо, який обрав собі ім’я Франциск. Наступний папа буде обраний наступним конклавом і подивимось, яке ім’я він собі обере. Папа Франциск під час церемоніі в Соборі св. Петра возводить Майкла Черні в сан кардинала. Ватикан,05 жовтня 2019 року Фото надане з особистого архіву – Але це ж буде хтось з вас? – Ні, це не обов’язково, він не обов’язково повинен бути кардиналом. (За канонами Католицької Церкви папою може бути обраний будь-який неодружений чоловік-католик – УП). – Розкажіть про відділ Святого Престолу, в якому Ви працюєте. По-церковному це називається дикастерія. Це по факту міністерство соціальної політики? – Управління, які допомагають Святому отцю, як у будь-якому уряді, розділені на департаменти, що відповідають за різні потреби. Наша дикастерія має назву « Для сприяння цілісному розвитку людини ». Тут дуже важливе слово « цілісний ». Як це пояснював папа Павло VI, цілісний розвиток кожної людини і всього людства. Тож мається на увазі не тільки особистий розвиток людини. Якщо ви розвиваєтесь, а я ні, то ви не зможете зростати. Розвиток повинен бути і особистим, і спільним, і соціальним. Це все дуже пов’язане, не можна мати розвинених людей в нерозвиненому суспільстві і навпаки. – Цю дикастерію, це міністерство, створив папа Франциск? – Так, він створив її з чотирьох менших департаментів. За його задумом, разом ці установи ефективніше працюють і відповідають на виклики Церкви. Як Церква ми на рівні парафій, епархій зустрічаємо весь перелік людських потреб. Наша дикастерія, таким чином, повинна опікуватись, брати до уваги усі ці виклики. – Папа Франциск особисто бере участь в роботі дикастерії? – Коли п’ять років тому папа створював дикастерію, він чітко сказав, що буде особисто відповідати за роботу секції у справах мігрантів та біженців. Тобто та секція, де я працюю, знаходиться під його прямим керівництвом і він активно залучається до роботи. – Чому Ви, ваша родина, залишили Чехословаччину, яким був Ваш особистий досвід мігранта? – Ми покинули країну з тих самих причин, що і багато хто в ті часи, відразу після Другої Світової Війни – небезпека, руїна. Але я скажу, і це дуже спільне для всіх, хто від’їжджає – люди роблять це в пошуках надії. Ти від’їжджаєш, бо втрачаєш надію тут і шукаєш можливість надії десь там. Якщо ти це розумієш, ти відчуваєш симпатію і співчуття, солідарність з тими, хто переселяється, тому що без надії неможливо жити. Люди переселяються в пошуках надії. – Тобто це не тільки питання прибутку, грошей? – Якщо ціле життя зводиться до турботи про гроші, бо їх немає взагалі – так, це може бути, гроші можуть бути частиною бажання, але не тому люди мігрують, а тому, що становище безнадійне, ти просто кажеш – тут безнадійно. В особливий спосіб це стосується дітей.
