Українські військові звільнили Херсон 11 листопада 2022 року
11 листопада виповнюється рік, як українські військові звільнили Херсон. Того дня синьо-жовті прапори з’явилися у місті вже зранку. Не чекаючи офіційних повідомлень про деокупацію, до центру Херсону почали виходити місцеві жителі з українськими стягами. Ввечері 11 листопада президент України Володимир Зеленський підтвердив, що спеціальні підрозділи ЗСУ вже перебувають у місті, а інші сили – на підступах до Херсону.
Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, своєю чергою, тоді повідомив, що операція зі звільнення Херсону тривала від початку вересня. Він подякував Силам оборони України за «надзусилля» і закликав пам’ятати про ціну деокупації.
Росія оголосила, що перекидає свої війська з Херсону на лівий берег Дніпра 9 листопада. На той час командувач військами РФ в Україні Сергій Суровікін до останнього звітував, що російська армія начебто успішно протистоїть усім спробам наступу ЗСУ, але визнав, що Херсон та прилеглі населені пункти неможливо повноцінно постачати. 11 листопада минулого року Міністерство оборони Росії заявило, що всі їхні військові вийшли з Херсону і переправилися на лівий берег Дніпра, при цьому начебто «не зазнавши жодних втрат».
Відступаючи, російські окупанти замінували майже все місто. У Херсоні не було фактично електропостачання і зв’язку. Після відходу з правобережної Херсонщини армія РФ почала регулярно обстрілювати цей регіон.
Як змінилося життя херсонців за цей рік, яким вони пам’ятають період окупації і звільнення міста від загарбників? Про це «Новини Приазовʼя» поговорили з місцевим жителями. Одна з них – Діана Никитюк.
Вона перебувала в Херсоні під час окупації і продовжує там жити попри щоденні обстріли. Звільнення свого міста вона називає «другим днем народження».
«Те, що було рік тому, для мене це абсолютне щастя просто. Ці відчуття – це реально подих свободи, це мрія, про яку я не могла мріяти, яка зі мною трапилася, насправді неочікувано було. Бо 10 листопада я навіть думати не могла, що завтра ми прокинемося у вільному Херсоні. І ці відчуття вони вплинули на моє життя і вплинуть ще не раз», – поділилася херсонка.
За її словами, нікому не побажаєш того, що довелося побачити під час окупації та після неї – місто цілодобово перебувало під російськими обстрілами майже рік.
«Вже, мабуть, і немає такого району, який не страждав би від цього. Відчуття з цього приводу дуже складні. Якби у мене запитали – прожити рік в окупації або бути обстріляною, я б обрала бути обстріляною. Краще свобода така, ніж оте рабство», – зазначила вона.
Волонтерка розповіла, що захоплюється роботою місцевих служб, які, попри небезпеку, продовжують безперебійно працювати у Херсоні.
«Люди, які продовжують працювати в рятувальних, медичних службах – це герої, залізні, стальні люди. Я не можу передати словами свою вдячність до них. Водії тролейбусів, комунальники – я не знаю, як вони це витримують насправді. Особливо коли маршрутки, тролейбуси потрапляють під обстріли», – зазначила вона.
Жінка зауважила, що не збирається залишати Херсон і поділилася своєю мрією.
«Я зараз мрію про якийсь такий спокій. Я мрію відвикнути від вибухів, оце моя мрія, мабуть. Бо жити в цьому складно. Організм адаптується, я насправді звикла, я навіть забула, що таке життя без вибухів. Я б хотіла пригадати, що таке життя без вибухів», – поділилась вона.
Діана каже, що в Херсоні її тримає любов до міста та батьки: «Я відчуваю, що це моє місто і я маю тут бути, тут жити, маю чекати поки всі повернуться, поки життя повернеться і я просто не уявляю себе в іншому місті».
Ще один співрозмовник – Владислав Недоступ. Він був бійцем херсонської територіальної оборони, яка захищала місто у перші дні повномасштабного вторгнення Росії. Зараз Владислав працює в Силах оборони України й займається волонтерством.
Під час окупації Херсону був учасником руху спротиву. Каже, що в той період найціннішим було – це інформація про розташування сил окупантів.
«В місті було дуже багато місць, куди можна було вдарити й знищити дуже смачні цілі, як то кажуть. Але була заборона, тому що цивільні. Наші не стріляли там, де поруч були цивільні. А накрити можна було багато за весь цей час. Головне в окупації – це легенда. Без легенди дуже важко і твої ризики дуже сильно збільшуються. Я зазвичай ходив із рюкзаком. Удавав, що іду за покупками. Намагався менше контактувати, менше з кимось якось говорити, завжди з собою був телефон-«порожняк», який повністю був з російською сім-картою, російськими телеграм-каналами», – розповів херсонець.
Під час окупації Владиславу довелося проходити перевірку документів, його спиняли на вулиці представники Росгвардії, розповідає чоловік. Те, що Росія піде з правого берега, він був упевнений.
«Мінімум було всяких обшуків, останній місяць окупації окупантів більше турбував тотальний пограбунок міста.
