На початок жовтня кардинал Майкл Черні запрошений промовити доповідь у Львові, на Екуменічному форумі. За кілька днів до цього він дав нам інтервю про місце України в соціальному погляді Ватикану, про те, як ставитись до мігрантів і чи приїде папа Франциск у нашу країну.
Кардинал Майкл Черні – один з найближчих співробітників папи Франциска. У Ватикані він відповідає за церковну політику щодо мігрантів та біженців. А вся установа, де працює кардинал, опікується довкіллям, боротьбою з торгівлею людьми, пандемією. Всі ці теми стали актуальними для Ватикану після обрання на Святий Престол єзуїта з Аргентини. Кардинал Черні теж єзуїт. Одна з характерних рис цього ордену – служіння в найважчих умовах з дуже незручними темами, шукати парадоксальні християнські відповіді на складні питання. Соціальне вчення Франциска часто зустрічає критику. Не всі бачать у закликах берегти природу, приймати чужинців та допомогти біженцям те, що має на увазі Папа. На початок жовтня кардинал Майкл Черні запрошений промовити доповідь у Львові, на Екуменічному форумі. За кілька днів до цього він дав нам інтерв’ю про місце України в соціальному погляді Ватикану, про те, як ставитись до мігрантів і чи приїде папа Франциск у нашу країну. – Ваше Високопреосвященство, для початку можете трохи розповісти про себе. Наші читачі, якщо і мають уявлення про кардиналів, то переважно з історичних фільмів та модних серіалів. Що в наші часи означає бути кардиналом Римської Церкви? Що кардинали роблять? – Я народився в Чехословаччині, в 1948 році ми з родиною переїхали до Канади. Там я ходив у єзуїтську школу, згодом долучився (вступив) до єзуїтів, до Товариства Ісуса, і багато років був священиком-єзуїтом: довго навчався, працював у навчальних закладах, працював над соціальними проектами, якими опікувався орден, багато працював у Латинської Америці, в Африці, де відповідав за церковну програму боротьби з ВІЛ-СНІД. У 2017 році я почав роботу в якості заступника секретаря в Секції мігрантів та біженців у Римській курії, у Ватикані. І я робив це, як священик-єзуїт. Але рівно два роки тому Папа Франциск призначив мене кардиналом. Згідно давньої традиції, кардинали були парафіяльними священниками в Римі, але зараз це – група, яка називається Колегією Кардиналів. Нас близько двохсот, половина вже пенсійного віку. Наша головна місія – допомагати, підтримувати Святого Отця в його місії єпископа Риму і голови Католицької Церкви. Але наше найвідоміше завдання – обирати нового Святого Отця. Коли треба буде обирати Папу, приблизно 110 з нас зберуться на конклав, як це було в 2013 році, коли конклав обрав аргентинського кардинала Бергольйо, який обрав собі ім’я Франциск. Наступний папа буде обраний наступним конклавом і подивимось, яке ім’я він собі обере. Папа Франциск під час церемоніі в Соборі св. Петра возводить Майкла Черні в сан кардинала. Ватикан,05 жовтня 2019 року Фото надане з особистого архіву – Але це ж буде хтось з вас? – Ні, це не обов’язково, він не обов’язково повинен бути кардиналом. (За канонами Католицької Церкви папою може бути обраний будь-який неодружений чоловік-католик – УП). – Розкажіть про відділ Святого Престолу, в якому Ви працюєте. По-церковному це називається дикастерія. Це по факту міністерство соціальної політики? – Управління, які допомагають Святому отцю, як у будь-якому уряді, розділені на департаменти, що відповідають за різні потреби. Наша дикастерія має назву “Для сприяння цілісному розвитку людини”. Тут дуже важливе слово “цілісний”. Як це пояснював папа Павло VI, цілісний розвиток кожної людини і всього людства. Тож мається на увазі не тільки особистий розвиток людини. Якщо ви розвиваєтесь, а я ні, то ви не зможете зростати. Розвиток повинен бути і особистим, і спільним, і соціальним. Це все дуже пов’язане, не можна мати розвинених людей в нерозвиненому суспільстві і навпаки. – Цю дикастерію, це міністерство, створив папа Франциск? – Так, він створив її з чотирьох менших департаментів. За його задумом, разом ці установи ефективніше працюють і відповідають на виклики Церкви. Як Церква ми на рівні парафій, епархій зустрічаємо весь перелік людських потреб. Наша дикастерія, таким чином, повинна опікуватись, брати до уваги усі ці виклики. – Папа Франциск особисто бере участь в роботі дикастерії? – Коли п’ять років тому папа створював дикастерію, він чітко сказав, що буде особисто відповідати за роботу секції у справах мігрантів та біженців. Тобто та секція, де я працюю, знаходиться під його прямим керівництвом і він активно залучається до роботи. – Чому Ви, ваша родина, залишили Чехословаччину, яким був Ваш особистий досвід мігранта? – Ми покинули країну з тих самих причин, що і багато хто в ті часи, відразу після Другої Світової Війни – небезпека, руїна. Але я скажу, і це дуже спільне для всіх, хто від’їжджає – люди роблять це в пошуках надії. Ти від’їжджаєш, бо втрачаєш надію тут і шукаєш можливість надії десь там. Якщо ти це розумієш, ти відчуваєш симпатію і співчуття, солідарність з тими, хто переселяється, тому що без надії неможливо жити. Люди переселяються в пошуках надії. – Тобто це не тільки питання прибутку, грошей? – Якщо ціле життя зводиться до турботи про гроші, бо їх немає взагалі – так, це може бути, гроші можуть бути частиною бажання, але не тому люди мігрують, а тому, що становище безнадійне, ти просто кажеш – тут безнадійно. В особливий спосіб це стосується дітей. Батьки переїжджають, роблять великі жертви, щоб у дітей був добрий шанс, була надія, тому вони їдуть.
