Про ризики для країни втратити мільйони українців за кордоном та перспективи їхнього повернення додому – в колонці журналістів РБК-Україна Рости.
Про ризики для країни втратити мільйони українців за кордоном та перспективи їхнього повернення додому – в колонці журналістів РБК-Україна Ростислава Шаправського та Мілана Лєліча.
У своєму зверненні незадовго до Дня незалежності президент Володимир Зеленський оголосив про створення нової інституції – “фактично, міністерства української єдності”. Ідея в тому, що воно має опікуватись мільйонами українців, які опинились за кордоном.
Щодо самого підходу можна посперечатись – чи справді доцільно створювати нову окрему бюрократичну структуру і чи відповідатимуть вкладені в її заснування ресурси досягнутим результатам. Зрештою, жарт про те, що “у випадку створення в Україні міністерства чорнозему – в Україні зникне чорнозем” виник не на порожньому місці. Скептицизм щодо діяльності українського державного апарату має міцний, десятиліттями зміцнюваний фундамент.
Але головну проблему президент окреслив вірно – дійсно, “раніше ми ніколи не мали такої частини нашого народу за кордоном”. І з цією частиною народу необхідно щось робити, адже сама по собі проблема об’єднання не вирішиться.
Чи повернуться додому мільйони тих, хто виїхав з України через війну, після того, як завершиться принаймні активна фаза бойових дій? Жодна соціологія тут нерелевантна, зокрема, через схильність людей давати “суспільно схвальну відповідь” і підкреслювати свій патріотизм, бо ж бути патріотом – однозначний мейнстрім громадської думки.
Співрозмовники РБК-Україна у вищих ешелонах влади у приватних розмовах оцінюють перспективи повернення українців додому після війни радше скептично. Словом, загальна відповідь може бути тільки розмитою: хтось повернеться, а хтось – ні.
І з плином часу пропорція і надалі буде зміщуватися на користь другого варіанту. Інакше й бути не може. Українці дедалі краще освоюються на новій землі, вивчають мову і порядки, звикають до чужого менталітету, знаходять роботу, діти йдуть до шкіл та університетів, відбувається звичайна соціалізація. Ностальгія за доступними за європейськими мірками медичними послугами в Україні, рідною кухнею та якісним інтернет-банкінгом навряд чи переконає повернутися додому тих, хто вирішив шукати кращої долі за кордоном і почати життя спочатку на чужині.
