9 травня, у ще один день, коли ми згадуємо полеглих у Другій світовій війні, хочемо поговорити про війну нинішню, яка триває у нас на сході…
9 травня, у ще один день, коли ми згадуємо полеглих у Другій світовій війні, хочемо поговорити про війну нинішню, яка триває у нас на сході країни.
Ми просимо пороздумувати над TED-лекцією Маргарет Бурдо, лікаря та аналітика з глобальної політики охорони здоров’я.
Вона бувала у різних країнах, які переживали воєнний конфлікт, і на простих прикладах пояснює, чому після війни більше страждають пересічні місцеві мешканці.
***
Уявіть: ви прокидаєтеся одного дня і виявляєте, що правил нема.
Нема, бо немає уряду, немає законів. Фактично, всі соціальні установи зникли. Немає шкіл, лікарень, поліції, банків, спортклубів і комунальних служб.
Я знаю трішки про те, як це.
Коли я була студентом-медиком у 1999-му, працювала в таборі для біженців на Балканах під час війни в Косово.
Коли війна закінчилась, я отримала дозвіл від свого медичного коледжу перервати навчання, щоб супроводжувати кілька сімей, з якими я подружилась у таборі, під час повернення в їхнє село у Косово, і зрозуміти, як вони ведуть життя у цій післявоєнній обстановці.
Післявоєнне Косово було цікавим місцем, бо там були війська НАТО, більшою мірою для того, щоб бути певними, що війна не розгориться знову.
Та з іншого боку, це було беззаконним місцем, майже всі соціальні установи, і державні, і приватні, були знищені.
Коли потрапляєш у подібну ситуацію, це вражає… приблизно 30 хвилин. Саме стільки часу потрібно, щоб опинитись у ситуації, де усвідомлюєш, наскільки неймовірно вразливим ти є.
Для мене такий момент настав, коли мені треба було перетинати перший КПП.
Коли я під’їхала, усвідомила, що буду домовлятися про переїзд через цей КПП із особою, озброєною до зубів, котра, якщо б вирішила застрелити мене прямо там і тоді, насправді, не зробила б нічого протизаконного.
Моє відчуття вразливості було нічим у порівнянні з вразливістю сімей, з якими я познайомилась упродовж того року.
Життя у суспільстві, де немає соціальних установ, просякнуте небезпекою та непевністю, і на прості запитання на кшталт: «Що ми будемо їсти сьогодні ввечері?» дуже важко дати відповідь.
Запитання про безпеку, коли немає жодних систем безпеки, наводять жах. Чи може сварка із сусідом з району перетворитися у жорстоку подію, яка обірве моє життя чи життя моєї сім’ї?
Питання здоров’я при відсутності системи охорони здоров’я також жахають.
Я чула, як багато сімей мусили вирішувати такі питання як:
І так далі. Домінантною темою такого життя є неймовірна вразливість, з якою люди повинні справлятись день у день, через відсутність соціальних установ.
Виявляється, цю рису життя надзвичайно важко пояснити, як і зрозуміти, людям, котрі живуть поза межами цього.
Я виявила це, коли покинула Косово. Повернулась до Бостона і стала лікарем.
Стала дослідником із всесвітньої політики щодо охорони здоров’я.
