Директорка з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки Агія Загребельська розповідає про головних спонсорів російської агресії і про методи впливу на компанії, що досі.
Директорка з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки Агія Загребельська розповідає про головних спонсорів російської агресії і про методи впливу на компанії, що досі допомагають російському ВПК
Через понад два з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення в Україну економіка агресора і надалі продовжує отримувати від низки країн мільярдні фінансові вливання. Що ще гірше – Росія отримує технології і компоненти, котрі прямо використовуються для виробництва зброї, яка потім убиває українців. Неймовірно, але значна частина верстатів, мікросхем, технологій — досі надходить з країн санкційної коаліції.
Наразі над припиненням таких поставок працюють не лише державні органи в Україні та за кордоном, але й представники громадського сектору. Вони допомагають виявляти логістичні ланцюжки, що ведуть до Росії, готують аналітику і займаються адвокацією економічних та юридичних інструментів, спрямованих на послаблення агресора. Однією з таких організацій є Рада економічної безпеки (РЕБ), яка, з одного боку, активно залучена до санкційної діяльності на рівні державного сектору в Україні, з іншого – плідно співпрацює з українськими та міжнародними громадськими об’єднаннями, що займаються санкційною протидією РФ.
Про те, хто на сьогодні є головними спонсорами російської війни проти України, які нагальні санкційні кроки потрібно вжити для послаблення агресора, читайте у першій частині інтерв’ю “Телеграфа” з Агією Загребельською, директоркою з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки.
Пані Агіє, побутує думка, що якби світ максимально перекрив Росії співпрацю, вона не протрималася б більше кількох місяців. Якою зараз є економіка фінансування Росії з боку світу? Про які обсяги йдеться, і що саме наразі приносить РФ найбільше грошей?
Це величезні гроші — десятки й сотні мільярдів доларів. Навряд чи хтось скаже точну цифру, враховуючи, які зусилля Росія докладає сьогодні, щоб приховувати свої фінансові дані. До російських статистичних даних ми, зрозуміло, доступу не маємо, а інформації, яку вони оприлюднюють, довіряти не можемо, бо вони там що хочуть, те й пишуть.
Перше місце в тих грошах, які отримує Росія, звичайно ж, займає нафта. В тому числі завдяки російському тіньовому флоту. Найбільшими споживачами російської нафти сьогодні є КНР та Індія. Але водночас і країни Європейського Союзу досі отримують російську нафту й нафтопродукти.
Далі — скраплений природний газ, на якому Росія також заробляє мільярди доларів. Великою проблемою є те, що на сьогодні санкції на скраплений газ ще не введено. Є санкції лише щодо окремих російських проєктів, пов’язаних зі скрапленим газом, таких, як “Арктик LNG-2”.
Ми маємо великі надії на 15-й пакет санкцій, обговорення якого розпочнеться вже за головування Польщі в ЄС. Бо, зрозуміло, за головування Угорщини навряд чи на щось можна було розраховувати. Є сподівання, що новий пакет все ж таки торкнеться скрапленого природного газу, бо Європа є великим споживачем СПГ, з одного боку. З іншого боку, Європа ще й перевалює багато СПГ, що потім іде на інші ринки.
Далі — це, звичайно, російські стратегічні матеріали: уран, титан та інші. Там, де Росія ще зберігає активну торгівлю, і там, де можна було б вдарити санкціями. Днями була новина, що США просять “сімку” розглянути питання щодо застосування санкцій, зокрема, щодо російського паладію, що також є значною статтею російських доходів.
Крім цього, Росія також багато заробляє на експорті продовольства. Але ми розуміємо, що це зона, де навряд чи будуть застосовані санкції, оскільки це питання стосується food security і належить якраз до виключень ООН.
Експорт мінеральних добрив — ще одна значна частина доходів Росії, коріння яких веде прямо до Кремля.
Але важливо знати не тільки те, на чому Росія заробляє, а й те, що було б з російською економікою й Росією, якби вона не отримувала іноземні технології та товари. Адже кожна російська галузь напряму від цього залежить.
Щодо імпортозаміщення вони знаходяться на початковій стадії. Куди б ви не подивилися — чи то російські нафтопереробні заводи, чи то проєкти видобутку нафти й газу, чи то виробництво зброї або металопродукції — усе це працює на іноземних верстатах, іноземному обладнанні, з іноземними компонентами та програмними продуктами.
Значну частину цього всього вже заборонено постачати до Росії. Але чому ці поставки досі відбуваються? Тому що є країни, які наполягають на тому, що вони продовжуватимуть торгувати з Росією. Це, передусім, Китай, Індія, Таїланд, Індонезія, окремі країни Близького Сходу та Центральної Азії. Додатково — це іноземні виробники з країн коаліції, які неналежним чином контролюють, куди йдуть їхні товари.
Якщо ми говоримо про товари, які використовуються у ВПК і на яких потрібно фокусуватися насамперед, щоб обмежити можливості Росії на полі бою, то іноземні виробники мали б слідкувати, куди йдуть їхні товари. Тим більше, що вони можуть це контролювати — у них є можливості штучного інтелекту, роботи з величезними базами даних. Вони відслідковують споживчі особливості на різних континентах, і, відповідно, для них не проблема відстежити, чи піде той чи інший верстат, наприклад, до Росії. Але вони сьогодні не хочуть вкладати в це гроші, витрачати на це ресурси.
Чому? Тому що вони не відчувають мотивації. Що їм створить мотивацію? Мотивацію створить передусім загроза покарання. А зараз вони розуміють, що їх за це не покарають, бо вони великі виробники — європейські, південнокорейські, японські, американські, британські і так далі.
Якщо брати країни по санкційним пріоритетам. Який сьогодні є умовний ТОП-5 країн, на які Україна і її міжнародні партнери мали б звертати особливу увагу і чому?
На першому місці Китайська Народна Республіка.
А напрямки які?
Китай — буквально все. Абсолютно все. Без Китаю Росія вже давно припинила б воювати. Тобто Росію сьогодні на полі бою утримує саме китайська підтримка — це і гроші, і торгівля нафтопродуктами, і обладнання для цивільних галузей, і компоненти для військово-промислового комплексу, і матеріали, і ресурси, і рідкоземельні елементи тощо. По суті, це одна велика “діра”.
Індію я б назвала на другому місці. Це нафта, нафтопродукти. Це їхні спільні проєкти у ВПК-сфері, де Росія виробляє для Індії зброю. Це суднобудування — спільні проєкти, які вони планують, а також спільні погляди на Арктику.
Далі — Узбекистан. Це бавовняна целюлоза, нітроцелюлоза, компоненти, верстати, транспортні засоби, спецтехніка, включно із запчастинами, що йдуть через Узбекистан.
Наступне, четверте місце, — Об’єднані Арабські Емірати. Це і обхід санкцій по компонентах, і російські діаманти, які можуть транспортуватися через ОАЕ. Це тіньовий флот, частина якого має зв’язок із Об’єднаними Арабськими Еміратами. А також торгівля нафтою, газом, нафтопродуктами. Далі…
Напевно, Туреччина?
Тут у мене є сумніви — Туреччина чи Таїланд. Я б щодо Туреччини подивилася, що буде далі. У серпні вони начебто заявили, а зараз ця інформація стала публічною, що вони дотримуватимуться обмежень Common High Priority List — переліку пріоритетних товарів, які заборонено постачати до Росії. Тож, якщо не враховувати цю новину, то так, п’яте місце — Туреччина. Це і поставки компонентів, і нафтопродукти, і так далі.
Але також щодо п’ятого місця у мене є питання по Таїланду, бо він знаходиться у першій п’ятірці за постачанням мікроелектроніки до Росії. А мікроелектроніка — це справді дуже важливо для російської війни.
