Війна переходить у міста разом з дронами та AI. Як забезпечити захист цивільних під час бойових дій з автономними системами — пояснює Авів Бар Зохар.
Про це повідомив експерт з протидії БПЛА та оборони повітряного простору, полковник ВПС Ізраїлю (резерв) Авів Бар Зохар у колонці для Новини.LIVE.Операційні дилеми в щільній міській забудові
Коли демократична держава застосовує роботизовані платформи в густонаселеному місті й намагається зберегти вірність МГП та військовій етиці, виникає кілька рівнів ризику.
У неозброєних ролях — розвідка, спостереження, збір даних — літаючі або наземні носії зазвичай не створюють значного юридичного тиску. Ймовірність порушення базових принципів на цьому етапі обмежена, а додаткова „картина з повітря“ іноді допомагає, навпаки, зменшити шкоду для мирних мешканців.
Коли йдеться про дистанційно керовані комплекси, де людина залишається в контурі, їх у правовому сенсі можна здебільшого розглядати як класичні пілотовані засоби ураження. В Ізраїлі такі апарати нерідко називають літаками з дистанційним екіпажем, а не просто дронами. Навмисно підкреслюється: визначальним є не місце оператора, а те, що саме людина реально контролює рішення про застосування сили. У цьому разі структура юридичного аналізу майже не змінюється.
Справжня дилема починається з летальних автономних платформ. Особливо коли противник свідомо вбудовується у житлові квартали, тримає боєкомплекти в підвалах будинків або виходить на пуски з території шкіл і лікарень. У такій реальності є серйозний ризик, що алгоритм не зможе з достатньою надійністю відрізнити комбатанта від цивільної особи. А отже, базовий принцип МГП — розрізнення — може виявитися невиконаним.
Тому будь-яка демократія, яка замислюється над застосуванням повністю автономних ударних платформ, де саме машина обирає ціль і самостійно застосовує силу, спершу має відповісти на питання: чи забезпечено розрізнення на практиці. І лише потім переходити до аналізу пропорційності, запобіжних заходів та інших засад гуманітарного права.“Червоні лінії“ та орієнтири для командирів і операторів
Авів Бар Зохар зазначив, що є кілька принципів, які, на мою думку, мають спрямовувати рішення на всіх рівнях управління.
Перший — стійкий зв’язок між людиною й технологією. Це, можливо, один із найскладніших викликів для сучасних армій. Такий зв’язок не може будуватися на сліпому ентузіазмі щодо „розумної“ техніки. Він ґрунтується на передбачуваності й розумінні поведінки платформи: що вона робить у типовій ситуації, де помиляється, як поводиться у граничних сценаріях.
Другий — змістовна участь людини. Навіть якщо автономний комплекс виконує значну частину завдання, включно з потенційним фінальним застосуванням сили, людина має залишатися у контурі ухвалення рішення. Це дозволяє простежити останній людський крок, порівняти намір командира з фактичною поведінкою машини й потім пояснити, чому саме вона спрацювала так, як спрацювала. Для цього всі ключові дії мають записуватися й зберігатися, навіть якщо носій буде знищено під час операції.
