Генеральний прокурор Юрій Луценко 6 листопада заявив, що подає у відставку. Причиною свого рішення він назвав « політичний піар » навколо розслідування вбивства активістки Катерини Гандзюк і « нівелювання роботи правоохоронних органів » у цій справі. У свою чергу активісти звинувачують правоохоронні органи в саботажі розслідування.
Генеральний прокурор Юрій Луценко 6 листопада заявив, що подає у відставку. Причиною свого рішення він назвав « політичний піар » навколо розслідування вбивства активістки Катерини Гандзюк і « нівелювання роботи правоохоронних органів » у цій справі. У свою чергу активісти звинувачують правоохоронні органи в саботажі розслідування.
На тлі можливої відставки Луценка нагадуємо про головні тези матеріалу Генеральний імітатор, опублікованого журналом Новое Времяс. У ньому йдеться про те, що полум’яний трибун Юрій Луценко повторив шлях своїх попередників: він виявився неефективним главою ГПУ, зате став зручним генпрокурором для президента.
Свій шлях до кабінету на Різницькій Луценко почав з Рівного. Його батько був там ключовою фігурою – секретарем обкому КПРС. А вже за часів незалежності він ще й потрапив до Верховної Ради від компартії.
Його син не став падати далеко від батьківської яблуні: в 1991 році нинішній генпрокурор приєднався до соціалістів (СПУ). Пізніше він працював помічником прем’єра Валерія Пустовойтенка і лідера СПУ Олександра Мороза.
Київ молодий хлопець з Рівного підкорив на початку 2000-х, коли став активним учасником акції Україна без Кучми, спровокованої оприлюдненими за участю самого Луценка « плівками Мельниченка » та вбивством журналіста Георгія Гонгадзе.
Вже у 2002 році, соціаліст, що не ліз до кишені за словом, опинився в Раді за квотою СПУ, а під час першого Майдану став комендантом наметового містечка.
Луценко навіть передав постоли на парламентську трибуну президенту Леоніду Кучмі, пропонуючи тому піти.
Правозахисник Володимир Чемерис, який організовував разом з Луценком кампанію Україна без Кучми, стверджує: відтоді « революціонер » сильно змінився. « Багато, хто вважав його своїм другом тоді, не хоче з ним більше спілкуватися », – говорить він.
У 2005 році, за часів Віктора Ющенка, Луценко отримав з рук третього президента свій перший портфель глави МВС.
На цій посаді він запам’ятався незграбними спробами вигородити сина глави держави, коли той потрапив у скандал, роз’їжджаючи на люксовому нерозмитненому автомобілі і порушуючи правила дорожнього руху.
Також в першу каденцію в МВС Луценко провалив спробу розігнати ДАІ і не зміг навіть мінімально модернізувати міністерство. Натомість екс-революціонер практикував публічні виклики на допити – в результаті від слідства втік генерал Олексій Пукач, якого підозрюють у вбивстві Гонгадзе.
Під час другого приходу в МВС в 2007 році Луценко сам потрапив в корупційний скандал: інтернет-видання Українська правда звинуватило міністра в лобіюванні інтересів фірми Українські новітні телекомунікації (УНТК), в якій працювала його дружина Ірина Луценко, нині – заступник голови фракції Блоку Петра Порошенка (БПП) в Раді.
Пізніше саме другий прихід у крісло міністра обернувся для Луценка крахом, але не через теми телекомунікацій: в кінці 2010-го, вже при Януковичі, екс-міністра заарештували за звинуваченням у нецільових розтратах коштів на святкування Дня міліції і незаконному привласненні звання особистому водієві.
