Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У церквах різних міст і сіл пройшли панахиди за убитими штучним голодом. О 16:00 українці мали змогу долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції « Запали свічку » У Києві жертв голоду вшанували біля Національного музею …
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У церквах різних міст і сіл пройшли панахиди за убитими штучним голодом. О 16:00 українці мали змогу долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції « Запали свічку » У Києві жертв голоду вшанували біля Національного музею Голодомору-геноциду. Люди приходили зі свічками, лампадами, квітами, колосками пшениці, калиною. Кореспондентка Gazeta.ua побувала на скорботній акції. Поспілкувалася з людьми аби дізнатися, чи торкнувся геноцид їхніх предків та що особисто для них означає сьогоднішній день. У парку « Вічної слави » сапери із собаками та поліцейські обходять територію. Вхід до Національного музею Голодомору-геноциду завішаний чорними стрічками. На територію, до меморіалу присвяченого загиблим українцям – людей пропускають після проходження металошукачів. Запобіжні міри правоохоронці посилили, бо очікується приїзд президента Володимира Зеленського. Першою залізні рамки проходить 73-річна Тетяна Зима у довгому бежевому пальті з хутряним комірцем. У руках тримає оберемок жовтих колосків та грона червоної калини – Хотіли знищити українців через Голодомор, – каже жінка. – Тодішньому режиму не потрібен був дух України, а лише земля. Було страшне. У центрі вимирали сім’ями. Люди боялися говорити про голоду. Мені трохи розповідали дідусі, бабуся і мама. Моїй сім’ї пощастили і ми не постраждали від геноциду. Мали худобу, чоловіки були сильними. Сьогодні дух України намагається вже зламати президент Росії Володимир Путін, додає Тетяна Зима. – Путін схожий на Сталіна. Всі бандити між собою мають щось спільне, – каже. – Загалом же у 1932 році ми отримали голод не стільки через повстання, а тому, що повірили людям з влади, яким не можна було вірити. – Голодомор – помста за свободу! – лунає суворий чоловічий голос із колонок, які стоять на сцені. До меморіалу підходить літній чоловік з картузом на голові. Шукає друга із яким прийшли запалювати свічки. – Голодомор – це велика трагедія. Вимерло до 10 мільйонів людей. Усе зробили штучно, – каже Степан Томчук,77 років. – Це було зроблено москалями. На щастя, із моїх рідних ніхто не постраждав. Але батько розказував, що дуже багато народу померло. У сусідів було восьмеро дітей. Одна тільки дочка залишилось. На нашій вулиці загалом не стало 86 людей. Аби вижити українці їли кропиву, гнилу картоплю, із рослин робили калачики. Продукти ховали під солом’яними стріхами. Але мені розповідали, що їжу приходили шукати. Скрізь дивилися. Були серед тих, хто забирав і місцеві, і хтось з Московії. Навіть у пічки лізли горщики дивитися. Зі споминів батьків чоловік знає, що померлих від голоду забирала « гробарка » – спеціальна машина, яка їздила вулицями.
