.
24 лютого 2022 року – точка неповернення. День, коли все життя перевернулося з ніг на голову. Мільйони людей по всій країні прокинулися від вибухів, сирен та тривожних дзвінків від рідних. Безсумнівно, того дня почався новий етап російсько-української війни, новий епізод нашої боротьби. Та це лише частина того, що вже десятиліття відбувається в Україні.
Телефонуючи рідним того страшного ранку, ми казали: « Почалась війна ». Та правда у тому, що війна не закінчувалася. І сьогодні хтось скаже, що ми 2 роки воюємо з Росією, але це не так. Чомусь 8 років нашої боротьби, яка тривала до 24.02.22, губляться у пам’яті.
І справді, той етап війни, який розпочався 2 роки тому, значно масштабніший та жорстокіший і торкнувся буквально усіх. Але ворог вбиває українців уже 10 років, катує, викрадає людей, нищить села і міста. Кажучи, що війна триває 2 роки, ми знецінюємо подвиг людей, які боронили нашу країну з 2014 року. Ба більше, ми знецінюємо Героїв, які загинули у боях. Та й з рештою, ми применшуємо власні сили – ми країна, яка вже 10 років чинить опір найбільшій країні світу з колосальною кількістю зброї й абсолютною байдужістю на живу силу.
Кожен із нас по-різному пізнав війну. Хтось ще у 2014 році, комусь, мабуть, пощастило, бо зіштовхнувся з нею лише через 8 років. Так чи інакше, ми всі пізнали її. Зокрема, і наші воїни-захисники. Хтось був у зоні АТО, а хтось уперше взяв у руки зброю вже після 24 лютого.
І сьогодні в матеріалі 24 Каналу ми хочемо розповісти вам історії двох наших колег-захисників, які абсолютно по-різному пізнали війну, але вони об’єднані спільною метою.Перше усвідомлення війни
Так чи інакше, але від початку російсько-української війни уже минає 10-й рік, а це доволі багато. Наприклад, я, як автор цього матеріалу, навчався лише у 6 класі звичайної сільської школи і з телевізора слухав тривожні новини. Спершу бачив жахливі кадри з Майдану, потім – як захоплюють Крим, а згодом – про те, що тисячі російських військових під кордоном України в районі Донеччини та Луганщини.
Почалась війна.
Нашому колезі Славіку Журбі тоді було лише 19. У той час він був активним учасником Революції Гідності і коли Майдан переміг, здавалося, можна буде видихнути – хоч і страшною ціною, але здобута перемога. Далі потрібно було працювати на відновлення держави і її рух за європейським курсом, який відстояла Революція. Хоча криваві дні розстрілу мітингувальників назавжди закарбуються у пам’яті.
На фронт Вячеслав потрапив не одразу, бо тоді ще, будучи студентом 2-го курсу Львівського національного університету без жодної військової підготовки, він просто не знав, куди звертатися. Та восени того ж року знайомий розповів про ідею піти в добровольчий батальйон.
Коли постало питання, йти на війну чи ні, то воно, скажімо так, і не стояло. Проблема була в тому, що тоді ще зберігалась недовіра до державних структур. А ще я був астматиком і знав, що мене в армію не візьмуть. Тому шлях для мене був лише у « добробат ». Це зараз армія – коли ти там служиш і тобі не соромно, а тоді було зовсім по-іншому. А от добровольчий батальйон, « Правий сектор » – це в наших очах виглядало круто,
– пригадував Славік в інтерв’ю у 2021 році.
Далі – вишкіл в Карпатах, де Славік і зустрів своє 20-річчя, та навчання у Десні. Серед тих, хто тоді йшов на війну, були люди різного віку, з бойовим досвідом та без. Наш колега тоді був одним з наймолодших серед бійців.
Новий 2015 рік Славік зустрів у підготовчому центрі, а на Різдво уже був на Сході. « Бойове хрещення » наш колега пройшов у Широкиному – їхня колона під час заїзду в село потрапила під обстріл. Далі свою службу протягом кількох ротацій наш колега ніс саме там – в одній з найгарячіших точок зони АТО.
Іншому нашому колезі Саші Марчаку тоді було лише 16 років. Саме в час, коли з екранів телевізора показували кадри з Революції Гідності в Києві, він вирішив для себе, що стане журналістом, хоч до того обрав інший фах. Проте все одно якийсь час після цього у нього не було відчуття того, що почалась війна. Рівно до моменту, поки його знайомий Роман Ільяшенко, якому тоді було 23 роки, не загинув в Іловайську.
Тільки коли ми зустрічали його тіло, я подумав: « Оце і є війна? ». Людина, котра була молода, загинула. У 16 років це дуже дивно сприймається, але якраз тоді я почав серйозно ставитися до того, що відбувається,
– пригадує Саша.
Саша, як і багато інших його однолітків у той час, збирав волонтерську допомогу для бійців на фронт та писав листи військовослужбовцям. Каже, що в силу свого на той час віку вже не малював малюнки, які часто діти надсилають воїнам. Проте ніхто б не міг подумати, що через 8 років сам долучиться до лав ЗСУ і листи уже надсилатимуть йому.Спогади про 24 лютого
Часто про 24 лютого 2022 року говорять як про день початку війни, а не її нового етапу. І тут питання не лише у формулюванні, але й у тому, що для чималої кількості людей війна 2014 – 2022 років була далекою, а коли політичні баталії чи пандемія ставали головними новинами кожного дня – поготів.
Славік Журба наголошує, що війна триває з 2014 року, хоч і до 2022 вона була гібридною і такої інтенсивності боїв та кількості озброєння, яке використовує ворог, тоді не було. Росіяни намагалися переконати світ і нас, що на Сході триває начебто « громадянська війна ». Та все зовсім не так, адже це була пряма російська агресія.
Коли фаза найжорсткіших боїв на Сході завершилася, лідери України, Німеччини, Франції та Росії підписали так звані « мінські угоди », війна ставала все віддаленішою. Нагадуванням про війну були щоденні повідомлення « сьогодні ворог n-ну кількість разів порушив режим припинення вогню » та періодичні новини про поранених та, на жаль, загиблих воїнів.
Станом на 2021 рік Славік Журба уже 6 років працював журналістом – редактором відділу « Техно » нашого сайту. Саша Марчак – редактором регіональних новин. Але наближалася та дата, яка змінила життя всіх. Зокрема, і наших колег.
Славік пригадує, що у перші дні повномасштабного вторгнення була паніка – масштаб подій та кадри з ворожими колонами у різних містах країни лякали. Та він був певен, що рано чи пізно таке трапиться. Водночас у тому, що сталося, він бачив, наскільки це можливо, позитивний момент.
