Хто винен у згаяних історичних шансах України і завдяки кому вона найбільше їх здобула? Які головні висновки про боротьбу за державність мають зробити українці зі свого історичного досвіду? Донбас VS Кубань: чи є різниця в питанні повернення цих територій Україні? Про це Українська правда поговорила з істориком Владленом Мараєвим.
Владлен Мараєв – історик, науковець та співавтор популярного ютуб-проєкту « Історія без міфів ».
« Буває так, що міфи творять із начебто благородною метою, але вони від цього кращими не стають. До того ж історичні міфи дають козир росіянам казати: « Українці вигадують свою історію, бо справжньої історії в них нема. А от ми – « Великая Россия » з « великою історією », – каже Мараєв.
У своїх науково-популярних відео він доступно пояснює українцям складні, маловідомі, а інколи й неоднозначні сторінки їхньої історії.
Він впевнений, що таким чином не тільки розвінчує міфи, а й допомагає глядачам відчути зв’язок із попередніми поколіннями борців за українську незалежність. Мати це відчуття, каже Мараєв, дуже важливо зараз.
« Ми самі живемо в історичні часи, які будуть у підручниках, які будуть дуже довго досліджуватись багатьма істориками. Зараз знову йде війна за нашу незалежність. У ній ми відстоюємо свою українську ідентичність, і для цього історія має колосальне значення. Історія – це те, що дозволяє нам відчути себе українцями », – пояснює він.
Хто винен у згаяних історичних шансах України і завдяки кому вона найбільше їх здобула? Які головні висновки про боротьбу за державність мають зробити українці зі свого історичного досвіду? Донбас vs Кубань: чи є різниця в питанні повернення цих територій Україні?
Про все це « Українська правда » поговорила з Владленом Мараєвим. Нижче – головні тези розмови. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube УП.Про висновки з Української революції 1917–1921 років
Це був дуже складний період у нашій історії. Із моєї точки зору – найскладніший.
На той час існувало одразу кілька проєктів українського державницького розвитку, але вони були взаємовиключними. І це в умовах зовнішньої агресії, причому не з боку одного, а з боку кількох противників. Тож, як то кажуть, фінал був дещо передбачуваний.
Тоді ми значною мірою програли через відсутність єдності, недосформованість нації та боротьбу зі своєю владою в різних форматах. Велика частина населення у той час взагалі залишалась байдужою до того, що відбувалося, а сама Україна не отримала визнання від найголовнішої сили тогочасного світу – країн АНТАНТИ.
Тому коли зараз говорять, як « У нас погано », як « Нам тяжко » і « Яке у нас суспільство не таке », я хочу сказати: подивіться, що було 105 років тому – наскільки те суспільство в плані патріотизму та єдності виглядало гірше, ніж те, у якому ми живемо зараз.
Попри всі періоди совєтських репресій, голодоморів, поневолення ми пройшли колосальний шлях! Особливо після 1991 року. Зараз наша нація вже сформована, вона вже розуміє важливість боротьби.
А вороги, « п’ята колона », різноманітні зрадники є в кожній країні. Так було завжди. Тож не треба вважати, що ми чимось гірші за інших. Про те, з ким Україна має будувати союзи
У будь-якому разі нашими головними партнерами і союзниками має бути колективний Захід. Орієнтуватись завжди потрібно на них.
До 2014 року Україна занадто багато часу витратила на рух « поміж крапельок », як казав Кравчук, та на гру в « багатовекторність », як казав Кучма.
Схід – це деспотія, Захід – це демократія. Так історично було ще з часів появи цивілізації. Росія, КНР, я вже не кажу про Північну Корею – усі вони підпадають саме під визначення східної цивілізації.
Росіяни хочуть подати, що вони – « євразійська культура », « окрема цивілізація », але все це – маячня і намагання здаватися крутішими, ніж вони є насправді. Реалії такі, що вони – типовий представник східної деспотії.
Звісно, те, що зараз відбувається в США, для багатьох – крижаний душ. Але я маю надію, що американське суспільство не допустить страшних і незворотних змін. США будувалися на протистоянні двох партій, двох політичних сил, на їхній конкуренції, на їхній постійній зміні. І дуже важливо, щоб цей баланс зберігався, щоб ніхто нікому не дозволяв аж занадто узурпувати владу. Про зрадників в українській історії
Ще за часів козацької доби Росія діяла тими ж методами, що і в наш час: хотіла мати тут свою « п’яту колону ». Тож підтримувала опозиційних політиків, вкладалася в них, робила їх своїми ставлениками, намагаючись привести їх до влади та показати, що все, що відбувається – не московська експансія, а внутрішні розбірки між самими українцями.
Наприклад, Іван Безпалий. Гадаю, більшості це ім’я ні про що не скаже. Це козацький діяч, який у 1658–59 роках став альтернативним гетьманом щодо Івана Виговського.
