Gazeta.ua підготувала огляд преси – що писали 14-21 вересня в світових засобах масової інформації про Україну та події навколо неї. « 30 років перипетій України », Forsal, Польща « Маємо те, що маємо » – ці слова першого українського президента Леоніда Кравчука в 1990-х прекрасно …
Gazeta.ua підготувала огляд преси – що писали 14-21 вересня в світових засобах масової інформації про Україну та події навколо неї. « 30 років перипетій України », Forsal, Польща « Маємо те, що маємо » – ці слова першого українського президента Леоніда Кравчука в 1990-х прекрасно описують ситуацію, в якій опинилася Україна і її економіка після 30 років незалежності. Восени торік уряд України опублікував економічний аудит.1991-го країна з $3600 ВВП на душу населення займала 60-те місце в світі, що було середнім показником для країн Центральної і Східної Європи.2019 року цей показник був $3225. Водночас ВВП Польщі на душу населення зріс за той же період з $5511 до $17387. Реальний ВВП України сьогодні нижчий, ніж в 1991-го, а купівельна спроможність українця в чотири рази нижча, ніж у поляка. Очікування на старті були величезними. І не безпідставними. На початку 1990-х країна мала комплекс промислових підприємств, які виробляють широкий спектр споживчих товарів. Але для керівників компаній нова реальність виявилася занадто складною. Дерегулювання грошового обігу призвело до поширення бартеру. Робітникам, яким щастило виробляти товари народного споживання, все частіше « платили » продукцією підприємства. Ті, кому не пощастило, приходили на роботу в надії отримати зарплату в майбутньому і майже за безцінь продавали, що могли, щоб прогодувати сім’ї. Замість стрімкого розвитку Україна подолала стрімку гіперінфляцію, яка в 1993 році сягнула астрономічних 10155%. Спритніші шукали виходу за кордоном, заповнюючи і польські базари. Продавали все, що можна. Символом часу стала сумка-кравчучка. Одним із перших ключових економічних рішень молодої держави була приватизація держпідприємств. Те, як це зробили, досі болісно дається взнаки.1992-1994-го держава продала 9,4 тис. підприємств і віддала ще 6,7 тис. в обмін на приватизаційні сертифікати. Більшість компаній віддали за безцінь. Державна власність потрапила в руки людей, які не вміли нею раціонально користуватися. Її розподілили в інтересах найсильніших – партійної, управлінської, регіональної і союзної еліти. Держава нічого не отримувала, інтереси бюджету при стихійній приватизації не враховувалися. Україну врятувала від тотальної катастрофи лібералізація економіки.
