Чи є прийняття закону Про національну безпеку прямою дорогою в НАТО, що він передбачає, та чим є вигідним для президентської партії.
«Україна переходить на більш практичну співпрацю з нашими західними партнерами. Ми зробили ще один крок до того, аби набути членство у НАТО. Сьогодні дуже гарний день до українського парламенту», – розповідав журналістам у парламенті один із лідерів фракції «Народний фронт» Андрій Тетерук.
Кілька хвилин перед цією його заявою депутати проголосували у другому читанні президентський закон «Про національну безпеку», віддавши за нього 248 голосів.
І хоч цей проект є лише «рамкою», для нормальної роботи якої потрібно ухвалити ще низку фундаментальних законів про СБУ, Збройні сили та решту, останні місяці представники влади різного рангу говорили про цей закон лише у піднесених тонах, називаючи ледь не прямою дорогою в НАТО .
Але разом з такими патетичними заявами влада намагалась зробити і кілька непомітних, але дуже небезпечних для іміджу країни речей.
Як і в недавній історії зі створенням Антикорупційного суду, Україна начебто йшла на Захід, але робила це по лише їй зрозумілій траєкторії.
«Та ситуація доходить до абсурду. НАТО нам каже, мовляв, друзі, ви хочете відповідати нашим стандартам, то от вони отакі, приведіть свій закон у відповідність з ними. А на це Україна їм відповідає, фактично, так: «Це добре, НАТО, що у тебе є стандарти, але ти нам їх не нав’язуй, ми самі краще знаємо, як у тебе вступати і які в тебе стандарти мають бути», – напівжартома напівсерйозно скаржився УП один із топ-посадовців кілька тижнів тому.
Вперше законопроект про нацбезпеку потрапив у Раду у лютому цього року, а вже у квітні він був проголосований у першому читанні. Тоді президентський проект був розкритикований опозицією, зокрема «Самопоміччю», яка навіть подала свій альтернативний закон.
Критика української опозиції багато в чому була подібна до критики західних партнерів. Головним полем для дискусій було запровадження реальних механізмів громадського і парламентського контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони.
Спершу президентська сила опиралась, але у підсумку важких і часом малоприємних переговорів виконала більшість вимог. Це дуже нагадувало історію з Антикорсудом, влада начебто погодилась, але припасла маленьку ложечку дьогтю.
В створенні суду це була невідомо звідки взята скандальна поправка про апеляцію. Цього разу головні дебати йшли навколо реформування Служби безпеки, в якій влада так і не спромоглась ліквідувати економічний департамент «К», на який найбільше скаржиться бізнес.
Депутатка Ганна Гопко зареєструвала поправки до президентського закону, які мали б позбавити СБУ права займатися економічними та корупційними справами, однак ні профільний комітет, ні парламентська більшість ці правки ухвалювати не захотіла.
Правда, у президентській фракції показували лист від представників ЄС, США та НАТО, де вони визнавали законопроект погодженим, при чому, без ініціатив Гопко.
Депутатка та її прихильники з групи «Єврооптимістів» до останнього намагались протиснути правки через парламент. Фактично, до останнього в сесійній залі йшла боротьба за урізання повноважень СБУ, але перед самим фінальним голосуванням правки Гопко таки провалили.
Проте, ця ложка дьогтю не мала б заступити собою загалом позитивний закон, який прийняв парламент.
У Раду цей проект надійшов за підписом президента, і це не дивно. По-перше, саме він є гарантом безпеки. По-друге, запропонований Порошенком проект кристалізував саме його роль у безпековому секторі і чітко визначив механізми, через які президент керує сферою безпеки і оборони.
Якщо узагальнити, то у законі був спрямований на досягнення двох паралельних цілей: концентрація впливу президента і посилення прозорості оборонного блоку.
