Еспресо розповість про те, з якими політичними викликами зіштовхнулася Грузія на шляху до євроінтеграції та чи перетвориться на кавказький аналог режиму Лукашенка
На сьогодні Грузія перебуває на роздоріжжі між подальшою інтеграцією із Заходом та можливим зближенням із Росією. Другий варіант може призвести до серйозних внутрішніх і зовнішніх конфліктів, та навіть перетворити Грузію на Білорусь. Жовтневі парламентські вибори дадуть остаточну відповідь, який шлях вибере Сакартвело
Грузією керує партія «Грузинська мрія», яка прийшла до влади ще у 2012 році. Її лідери неодноразово підкреслювали своє прагнення змінити конституцію у вигідному їм ключі, мовляв, це необхідно для «мирного відновлення територіальної цілісності» країни та її процвітання. Такі дії призведуть до неминучого зближення з РФ, адже Абхазія та Південна Осетія з 2008 року перебувають в російській окупації. А згортання демократичних інституцій й гоніння опозиції вже призупинили вступ Тбілісі до ЄС.
Еспресо розповість про те, з якими політичними викликами зіштовхнулася Грузія на шляху до євроінтеграції та чи перетвориться вона на кавказький аналог режиму Путіна або Лукашенка.Короткий екскурс в історію Грузії: від незалежності до теперішньої правлячої партії
Грузія здобула незалежність від Радянського Союзу 9 квітня 1991 року, після референдуму, на якому 99,5% виборців висловилися за це. Першим президентом країни став Звіад Гамсахурдія, однак його правління було недовгим. Вже у січні 1992 року він був усунутий від влади внаслідок державного перевороту, що призвело до тривалої політичної нестабільності та громадянської війни.
Після перевороту влада перейшла до Едуарда Шеварднадзе, колишнього міністра закордонних справ СРСР, який керував Грузією до 2003 року. Хоч Шеварднадзе нібито намагався зміцнити демократичні інституції, однак його правління було позначене корупцією та слабким економічним розвитком. Тому у листопаді 2003 року внаслідок масових протестів, відомих як Трояндова революція, Шеварднадзе був змушений піти у відставку. Ця революція стала переломним моментом у сучасній історії Грузії. До влади прийшов молодий й амбітний реформатор Міхеїл Саакашвілі, який переміг на президентських виборах 2004 року.
Саакашвілі розпочав масштабні реформи, спрямовані на боротьбу з корупцією, реформування правоохоронних органів, судової системи та економіки. Його реформи швидко привели до покращення інфраструктури, зростання економіки та залучення іноземних інвестицій. Проте його жорсткий підхід і централізація влади викликали критику як у країні, так і за її межами, що у підсумку призвело до зменшення підтримки його партії «Єдиний національний рух».
У серпні 2008 року Грузія змушена була вступити у короткочасну, але руйнівну війну з Росією через сепаратистські регіони — Південну Осетію та Абхазію. Сепаратистські рухи тут виникли на тлі складної етнічної ситуації, історичних суперечностей, розпаду Радянського Союзу, а також впливу Росії, яка використовувала ці конфлікти для посилення свого впливу в регіоні. За два тижні війни російські війська швидко окупували ці частини Грузії, що призвело до визнання Росією незалежності двох грузинських регіонів. Цей конфлікт мав серйозні наслідки для Грузії, оскільки він підкреслив вразливість країни перед агресією з боку Росії, що призвело до зміни влади на користь проросійських сил.
А у 2012 році на парламентських виборах перемогла коаліція «Грузинська мрія», яка й досі залишаться при владі. Її очолює проросійський олігарх Бідзіна Іванішвілі, який є найбагатшим грузином світу (на сьогодні його статки оцінюються у понад 7 млрд доларів). Він має значні економічні зв’язки з Росією, де й заробив свій капітал. З 2012 року Іванішвілі став неформальним лідером Грузії, хоча залишив посаду прем’єр-міністра ще у 2013 році. Зараз він офіційно є почесним головою «Грузинської мрії», а неофіційно – «сірим кардиналом» всіх змін, які робить його партія.
Важливо підкреслити, що з моменту приходу до влади «Грузинської мрії», країна поступово почала відходити від прозахідного курсу, хоча й продовжує декларувати про своє бажання стати членом ЄС та НАТО на тлі «прагматичної та принципової» політики щодо Росії, як це було заявлено парламентом Грузії у 2020 році.
Якщо коротко окреслити, що означає ця «прагматична та принципова» політика з РФ, то варто зупинитися на трьох пунктах:
Економічна залежність від РФ. Грузія має значну економічну залежність від Росії. Росія є важливим торговим партнером для Грузії, і в країні працюють багато російських інвесторів. Політика «Грузинської мрії» щодо Росії спрямована на збереження економічної стабільності, що включає уникнення різких антиросійських дій, які могли б призвести до санкцій або інших економічних втрат.
Політична стратегія збереження миру. «Грузинська мрія» прагне зберігати відносно стабільні відносини з Росією, щоб уникнути повторення конфліктів, подібних до війни 2008 року. Така стратегія дозволяє партії позиціювати себе як гаранта безпеки та стабільності, що важливо для внутрішньої політики. Тобто таким чином «Грузинська мрія» зберігає популярність серед електорату.
Загравання з Росією. Партія постійно демонструє готовність до діалогу з Росією, що часто сприймається як загравання. Це, звісно, викликає занепокоєння серед прихильників європейського курсу, які вважають, що «Грузинська мрія» лише віддаляє країну від європейських та євроатлантичних структур на користь зближення з Росією. Зокрема, під час повномасштабної війни Росії проти України, Грузія не лише відмовилася від участі в санкціях проти РФ, але й прийняла значну кількість російських біженців.
