У боротьбі проти російських окупантів Україні загрожує не лише втрата держави. Є те, що для країни-агресорки найважливіше знищити.
У боротьбі проти російських окупантів Україні загрожує не лише втрата держави. Є те, що для країни-агресорки найважливіше знищити.
Кандидат історичних наук та офіцер 3 окремої штурмової бригади Олександр Алфьоров в інтерв’ю 24 Каналу пояснив, що мовиться про тисячолітню державність України. Більше про ризики втрати державності, кого наслідує Путін і чого найбільше бояться в Росії – читайте далі у матеріалі.На якому історичному етапі перебуває Україна
На вашу думку, у якому історичному моменті ми як Україна зараз перебуваємо? І чи є, зокрема, приклади в історії, з якими можна це порівняти?
Насправді історія дійсно циклічна та повторюється багато в чому. Не тому, що вона має ручки й ніжки, а тому, що історія – це наша ментальність, і не тільки наша, а й наших сусідів. Відповідно, всі ми – як українці, так і білоруси, поляки, росіяни тощо – повторюємо ті самі дії протягом тисячі років, тому що ментальність, менталітет – це відповіді на зовнішні виклики. Завдяки цим відповідям ми збережені як народ.
Чи були подібні ситуації, в які ми потрапили зараз? Так, вони були. Україна як держава живе в постійній боротьбі протягом 1,5 тисячі років, тому що ми з вами перебуваємо на великому планетарному роздоріжжі: на схід від нас – азійська цивілізація, на південь від нас – слов’янська цивілізація, ми – частина європейської цивілізації, з певним таким навіть давньовізантійським моментом, пов’язаним з православ’ям. Тож, наша країна завжди була на великому міжцивілізаційному роздоріжжі.
Зокрема, це і створило ту перспективу, що Україна – це мілітарна країна. Єдине, що нам просто вбивали в голову, мовляв, ми – країна кріпацтва, але насправді ми – країна козаків, країна лицарів. Недарма в нашому гімні співається, що ми – козацького роду.
Якщо поділяти якусь ситуацію, яка ближча до нас, то, зрозуміло, це 1917 – 1920 роки. Сто років тому ми опинилися під ударами російської держави, тобто російських армій – білогвардійської та більшовицької, але тоді у нас не було союзників. Упродовж короткого періоду були дипломатичні місії за державу Скоропадську. На 1919 рік союзником знайшлась тільки єдина Польща, більше союзників не було.
Тоді ми втратили нашу незалежність, була величезна втрата нашої соборності. Сьогодні ж виток історії продемонстрував, що ми маємо, грубо кажучи, стандартну ситуацію, але вихід з цієї ситуації вже зовсім інший, який до цього був відсутній в історії. Тому наша держава, як і історія, розвивається.Про ризики втрати державності
На вашу думку, чи є зараз реальна загроза втратити державу? Ви порівнювали саме такі періоди з 1920-ми роками. Наскільки дійсно може бути інший вихід із цієї ситуації?
Це питання про втрату держави стоїть не просто руба. Я вам скажу більше – ми зараз стоїмо в ситуації втрати державності.
Ця тисячолітня державність, на якій виникають різні форми держави, як-от Київська Русь, Військо Запорозьке, Велике князівство Литовське, Річ Посполита тощо – це величезний процес під час якого виникають ті чи інші форми держави, як прояв надзвичайного пасіонарного вибуху у того народу, який перебуває в цій позиції державності.
Сьогодні у нас стоїть питання не про втрату держави, у нас стоїть питання про закінчення державності. Адже, якщо ми говоримо про те, що окупанти зможуть зайти на територію України, якщо вони зможуть окупувати нашу державу, то це вже не буде «загравання» більшовиків 1920-х років з письменниками, новими столицями, елітами. Це вже буде інакша система.
Вони тоді в 1930 – 1950 роках порозстрілювали всіх, кого могли, зараз ситуація буде інакша. Це будуть розстріли нашої еліти, це буде жахливий полон. Передбачаючи це, ми отримуємо абсолютний витік населення України з держави. Це призведе до наслідків, пов’язаних зі зникненням державності в цілому, бо розуміло, що на цих територіях росіяни робитимуть щось типу «новоросії» зі стратою ідентичності, яка відновлювалася з 1991 року.
Загалом життя під окупацією буде таким, що більшість людей виїде, багатьох знищать, інших переселять, адже це теж російська політика. Для Росії Україна не має існувати, для них важливо мати в руках якісь «сакральні місця» як Київ, але їм без різниці – знищений він або не знищений, головне, щоб був їхнім.
У цьому є найбільша наша трагедія, що для росіян – з тими наративами з якими вони зайшли, з їхньою ідеологією та пропагандою – Україна не може існувати взагалі. Тобто буде територія, з якої виїде мільйон людей, ще 1,5 – 2 мільйони – розстріляють, знищать. Інші переселятимуться поступово, як це було зроблено, наприклад, з українцями в Криму, чи робиться з українцями на тимчасово окупованих Донеччині та Луганщині.
Тобто ми з вами стоїмо на такому історичному моменті, що йдеться не тільки про збереження держави України, а про українську державність, тому що територія буде заселена іншими людьми. Тут залишиться якась невеличка кількість людей, яких вони візьмуть в рабство, «розмиють» в школах дітей програмами.
І все, зупиниться історія не тільки держави України, а й нашої державності – від середньовічної української держави Русь, тому що тут вже нічого не буде. Це страшний процес і ми зараз з вами стоїмо не просто перед викликом втрати держави, ми зараз стоїмо перед викликом втрати державності.
Звісно, українці продовжуватимуть існувати в розуміннях росіян. Вони чудово знатимуть, що існують українці за кордоном – ті самі, які псували їм нерви в 1970 – 1980-х роках, говорили про дисидентів, про Голодомор. Але не більше.
Росія країна, яка звикла жити ізольовано й тому для них в принципі цей сценарій абсолютно зрозумілий. Їм вигідна позиція того, що вони воюють за щось; їм вигідно знищувати свої малі народи, щоби ті не розвивалися до держави; їм вигідно самоізолюватися, щоби до еліт було менше питань і щоби еліти контролювали населення.
