Щасливі, що вільні: Як херсонські аграрії сіють під обстрілами

203
0
ПОДЕЛИТЬСЯ

Усі події в Україні та світі за останній час, найголовніше, огляди, аналітика та прогнози, читати українською
Сергій Миколайович Сорокунський і Сергій Сергійович Сорокунський, «Сапфір-Агро» з Музиківки за 10 км від Херсона

Cорокунські їхали з Херсона до Києва годин сім. Їнє господарство «Сапфір-Агро» в селі з музичною назвою Музиківка – на нашому правому березі, поблизу легендарної Чорнобаївки. Там недалеко Миколаївська траса, гайда на Кропивницький, а там уже й Київ. От тільки в самій Музиківці неспокійно, обстріли, та й по трасі всі точки – гарячі, включно з Києвом. Тому кожна мандрівка – це помолитися, перехреститися, а там Бог збереже і його янголи.
А як увійшли Сергій Сергійович, син, і Сергій Миколайович, батько, – ніби знайомі ми з ними багато років, настільки автентичний образ фермера, землероба являє собою Миколайович. Наша людина, аграрій. Підкупає й зачаровує його простота і міць, селянська хазяйновитість і цільність. Власне, всі ці слова варто було б сказати наприкінці нашої бесіди, але саме вразило мене те, що ментальність і душа були з першого кроку, з першого слова, ну а те, що переді мною – справжній господар, було видно з напису на куртці Roberto Cavalli. Ну так, люди ми прості, але хазяйнуємо «Джон Дірами» й дешевого не носимо.

Сергій Сергійович – інший. Сучасний, з хорошою освітою і широким світоглядом, прогресивний менеджер і керівник-експериментатор. Мені здалося, що він уособлює перехідний тип від класичного сільського господарства до цифрового і багатопрофільного, але – життя покаже, чи я правий.

Утім, сам факт приїзду Сорокунських був подією неординарною – люди під самісіньким Херсоном готуються до посівної, господарюють, тримають громаду і думають про майбутнє. Під Херсоном, який обстрілюють щодня. Де всі очікують тільки одного – коли прийдуть наші й виженуть нечисть за межі країни.

Щасливі, що вільні

– Музиківка все ще знаходиться поряд із лінією боєзіткнення. Багато кому складно навіть уявити, як працювати в таких умовах.

– Ворог зараз просто через річку, на іншому березі Дніпра. Стріляють по Херсону, і до Музиківки нашої долітає, – сказав Сергій Сергійович.

– Проте хто був в окупації, тому на фронті не страшно! – оптимістично зауважив батько. – В окупації, де ми чекали визволення, набагато страшніше. Тому що ти не належиш сам собі. Кожні п’ять хвилин може хтось приїхати. Не встиг негайно відкрити ворота – виб’ють. Не встиг відповісти, як треба – одразу тебе поклали обличчям у землю. На господарство орки вперше зайшли 5 березня: шість танків, два КамАЗи. Восьмеро наших людей узяли в заручники.

У саму Музиківку два місяці не пускали. 28 квітня повіз гуманітарку, ледве допустили в господарство. Дуже страшно було. Поїхав на поле – затримали. Дві доби тримали в підвалі в наручниках. Попитали, покатували. Слава Богу, що живий.

Тому зараз ми просто щасливі, що вільні. Я можу приїхати в Київ, подзвонити у свій любий український банк, в український «Агротек», у будь-яку українську компанію – замовити насіння, запчастини…

– Багато вітчизняних аграріїв просто не розуміють свого щастя.

– Саме так. Яке ж щастя в нас було до війни! Ми просто встали з колін останніми роками. Програма 5–7–9 працювала, компенсації на зрошувальне обладнання були. Якби не війна, ми б за два роки ввели 600 га нового зрошення! Нові труби, нові машини. Десять років не могли собі це дозволити, а коли змогли – війна все перебила. Проте ми все відновимо, – Сергій Миколайович ділився потаємним, із глибини слова діставав.

– Ми піонери зрошення в нашій громаді, це був дуже амбіційний проєкт, – додав Сергій Сергійович. – Близько 300 га вже запустили, наступні черги передбачали вийти на площу до 1000 га.

– А з чого ви взагалі починали хазяйнувати?

– 2011 року взяли перші 24 га, – пригадував Сергій Миколайович, – створили фермерське господарство і продовжили набирати землю. 200, 300, 400 га – і потихеньку пішло. Зараз уже обробляємо близько 2800 га. Перші комбайни придбали – херсонські «Славутичі», перші трактори – вітчизняні ХТЗ, «Слобожанець».

З часом зрозуміли, що ця техніка не відповідає сучасним стандартам якості обробітку. Почали придивлятися до сусідів. Добрий приятель мій казав: «Якщо хочеш бути фермером – товаришуй із фермерами. Хочеш бути депутатом – із депутатами водися. Хочеш бути мільйонером – товаришуй із мільйонерами».

Це хороша порада. Я почав придивлятися до товаришів та колег, як вони працюють. Дивлюся – John Deere в них, точний висів, елітне насіння. Тоді ми взяли кредити й також купили техніку John Deere – трактори, сівалки, обприскувачі. Почали працювати згідно з новими технологіями.

– Коли техніка сучасна, впроваджувати новітні технології значно простіше. По-перше, вона не ламається. По-друге, трактористу не потрібно туди заглядати. Якщо зрідка треба щось зробити, приїжджають сервісні інженери та роблять, – пояснив Сергій Сергійович.

– Далі зрозуміли, що треба робити зрошення, – продовжив Сергій Миколайович. – Кожен рік училися чогось нового, шукати помилки. Так і навчилися працювати, постійно зростаючи. Я впевнений, що якщо людині зі старту дати найкращу техніку, вона нічого не зробить. До всього треба прийти, навчитися нюансів технології.

– Так, у вас на півдні без зрошення взагалі нема чого робити… А хто вчителі? Є в західній науці практика «фермери вчать фермерів». Проте ж це не завжди працює з високими технологіями.

– Дуже хороших учителів ми зустріли в нашому Херсонському аграрному університеті.

Continue reading...