«Через дві години вже просто руки і ноги «відвалювалися»
«Люди були на пероні, де нічого немає. Було дуже холодно, йшов сніг. Люди ходили, скакали, танцювали. Я була тепло одягнена, але через дві години вже просто руки і ноги «відвалювалися», – розповідає Ольга, яка у січні їхала з України до Польщі.
Щороку понад 20 мільйонів людей перетинають пункти пропуску на українсько-польському кордоні, за даними посольства України в Польщі. Частина з них прибуває залізницею на вокзали в Холмі та Перемишлі. Пасажири кажуть: незручності були відчутні впродовж усього року, але взимку через затримку потягів доводилося довго чекати просто неба – на морозі й під снігом.
Наразі українські залізничники привезли вагони й облаштувала «Пункт незламності» у Холмі. А у Перемишлі, кажуть у польській залізничній компанії, встановили намет, де можна сховатися. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» дослідив, коли і як планують реконструювати прикордонну інфраструктуру і чи зможе це вирішити проблему.
24 січня Наталія Калініченко прибула до Польщі потягом Харків – Холм. Український потяг прибув майже вчасно, каже жінка, – із запізненням на сім хвилин. Щоб пересісти на наступний потяг до Зеленої Гури, їй потрібно було перечекати близько двох годин.
«Я, як людина, яка не один раз їздила, розуміла масштаби біди. Ми під’їжджаємо – і йде сніг. Коли потрібно було виходити, я попросила провідницю: «Будь ласка, можна я у вас посиджу? Їхала всю ніч, не спала». Вона каже: «Я не маю права вас залишати, але посидьте тихенько в куточку, нікуди не ходіть».
Хтось із пасажирів пішов у кафе або магазин поруч, а хтось – чекав на пероні. За десять хвилин до відправлення польського потяга Наталія вийшла на перон. За її словами, пасажирам оголосили через гучномовець, що відправлення затримується на 15 хвилин, а потім – на 40 з технічних причин.
Тож жінка попросила знайому приглянути за її валізою й пішла фотографувати, що відбувається навколо.
«Діти були різні – від немовлят до підлітків. Одна жінка дитину возила у візку вісім разів уздовж вагону. Діти стояли біля валіз, мами бігали кудись по окріп, чай через перони, колію. Люди заходили в скляні будки, тулилися один до одного, сміялися: «Заходьте, нас буде більше – буде тепліше стояти».
Сніг не припинявся ні на хвилину – то сильніший, то слабший. Те, що називається «Каса продажу квитків» – невеликий вагончик із однією кімнатою та туалетом. Туди більше десяти людей не зайде. І там такі сходи дуже незручні, якщо в тебе велика валіза, то ще спробуй її туди затягти. А, власне, вокзалу як такого немає».
Дніпрянка Ольга для своїх поїздок обрала маршрут через вокзал Перемишль – Головний – так, каже, їй зручніше добиратися до Вроцлава.
10 січня вона сіла на потяг Запоріжжя – Перемишль. Розповідає: через двогодинне запізнення українського поїзда до Перемишля їй довелося купити квиток на новий польський потяг і чекати на нього дві з половиною години.
«Цього разу нас дуже швидко пропустили через паспортний і митний контроль. Ми подумали, що нас впустять у потяг і ми всі будемо сидіти. А нас просто випустили на перон – і ми дві години там чекали. Було дуже багато людей: жінки, діти, немовлята.
Люди були на пероні, де нічого немає. Було дуже холодно, йшов сніг. Там такий був навіс – і все. Люди ходили, скакали, танцювали. Я була тепло одягнена, бо знала, що буде холодно, але через дві години вже просто руки і ноги «відвалювалися».
