Російський президент Володимир Путін просуває тезу, що Україну пообіцяли не брати до Альянсу ще радянському лідеру Михайлу Горбачову, ТСН.ua занурилися в архіви, щоб довести, що тези глави Кремля ніщо інше, як чергова брехня.
У Вільнюсі 12 липня Україну можуть запросити стати членом НАТО.
Нейтралітет і позаблоковий статус як гарантія миру – найбільший міф, який нав’язували Україні роками. На тлі російського вторгнення одна за одною, стурбовані хаосом і невизначеністю, країни, які багато років поспіль трималися осторонь військових альянсів, зокрема Швеція та Фінляндія, вступають до НАТО.
Попри те, що російський президент Володимир Путін просуває тезу, що Україну пообіцяли не брати до Альянсу ще радянському лідерові Михайлу Горбачову, ТСН занурилася в архіви, щоб довести, що наративи глави Кремля ніщо інше, як чергова брехня.
1949 рік. Світ ледь оговтався від Другої світової війни, як на нього вже чекала нова – Холодна війна. У Вашингтоні підписують Хартію Північноатлантичного альянсу. За спиною тодішнього американського президента Гаррі Трумена ще 11 союзників: Канада, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Італія й Португалія об’єднуються, щоб захистити Європу від загрози радянської експансії.
Міністри закордонних справ збираються у Брюсселі на відкритті засідання країн Північноатлантичного союзу. Оточення Сталіна марить планами об’єднати Східну, контрольовану Радянським Союзом, і Західну Німеччини. Його ключова умова – позаблоковий статус НАТО. Натомість в Альянсі спробу Кремля диктувати іншим країнам їх політичне майбутнє вперше відкидають ще тоді і роблять хід конем – долучають до себе Туреччину та Грецію.
Тодішній радянський міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов самостійно подає заявку на вступ до НАТО 1954 року. А коли йому передбачувано відмовляють, Радянський Союз демонстративно ображається і змушує всі контрольовані держави підписати Варшавський пакт – так зване антиНАТО Центральної та Східної Європи.
У травні Східну Німеччину втягують в Організацію Варшавського договору, Західна вступає до НАТО. Протистояння цих військових блоків триває сорок років, Холодна війна закінчується поразкою Радянського Союзу й потеплінням стосунків між Вашингтоном і Москвою наприкінці вісімдесятих.
Розпал «перестройки», час, коли на зміну одіозним застійним чиновникам приходить реформатор Михайло Горбачов. Його переговори з на той час президентом США Рональдом Рейганом в Москві відстежують 4 тисячі журналістів. В інформаційному досьє, підготовленому для Рейгана для переговорів віч-на-віч із радянським реформатором, йдеться, серед іншого, про можливість відкриття американського консульства в Києві.
Захід спостерігає за змінами в Радянському Союзі. Але незалежна Україна американцям тоді не потрібна. Ба більше, в трьох абзацах, присвячених етнічному незадоволенню в Радянському Союзі, аналітики Білого дому вважають, що етнічна напруженість становить велику загрозу для реформ.
Невдовзі, вже за каденції Буша-старшого, знову розпочинається розмова про об’єднання Німеччини. Ступінь розуміння Вашингтоном і Москвою одне одного добре ілюструє момент зі спільної пресконференції на Мальті.
