Ми доволі вправно об’єднуємося проти, та оцей наратив нігілізму іноді виявляється реально робітним і рятівним. Докладніше — у тексті на Еспресо
Іноді я думаю, чи не надто прискіпливо ми ставимося до того, що відбувається у нас в країні, чи не маємо завищених вимог до влади й того, що вона робить
Он, до прикладу, у Росії планують тотальну мобілізацію, і тамтешній депутат держдуми Соболєв вважає це нормою. «Мобілізація у випадку війни – це мобілізація. Жодних відстрочок тут бути не може», — коментує він рішення комітету з оборони про скасування відтермінувань від мобілізації для багатодітних батьків.
Я не кажу, що наш мобілізаційний закон бездоганний, однак щось таки застерегло народних депутатів від екзотичних та тоталітарних рішень.
Можливо, це «щось» — інстинкт небажання бути схожими до агресивної сусідки.
Він не завжди робітний – цей інстинкт. Бо недаремно з уст партнерів, зокрема – зовсім недавно від того ж таки Ентоні Блінкена, ми почули чергове застереження: «Це означає викорінення лиха корупції раз і назавжди. Перемога України на полі бою не дасть їй стати частиною Росії. Перемога у війні з корупцією не дасть Україні стати схожою на Росію».
Читайте також: Десять запитань до Зеленського
Звісно, кожен може вкладати у цю вимогу свої сенси, але суть – «не стати Росією» — залишається.
